Курсові роботи з кримінального процесу

Органи, які уповноважені здійснювати оперативно-розшукову діяльність в Україні

Поняття оперативно-розшукової діяльності та її види. Система органів, уповноважених на здійснення ОРД. Компетенція органів, уповноважених на здійснення ОРД, та порядок їх функціонування.

АВТОНОМИЯ

(гр. autonomia - самоуправление, от autos - сам и nomos - закон, самостоятельность, самоуправление) - в широком смысле определенная степень самостоятельности каких-либо органов, организаций, территориальных и иных общностей в вопросах их жизнедеятельности. В зависимости от субъекта, характера и целей предоставления может классифицироваться по типам и видам. Прежде всего делится по субъекту на два типа: А. учреждений и А. общностей. В свою очередь, А. учреждений делится на финансовую, экономическую и административную и предоставляется, как правило, отдельным государственным органам и учреждениям в силу специфики их деятельности, требующей принятия оперативных и компетентных решений: банкам, предприятиям, научным центрам и т.п. А. общностей может быть территориальной и экстратерриториальной. Территориальная А. делится на административно-территориальную (региональную), национально-территориальную и национально-государственную А. Территориальную А. называют также политической или законодательной А. Конституционному праву ряда стран известна также экстратерриториальная (культурная) А. (см. Административно-территориальная автономия, Национально-территориальная автономия, Национально-государственная автономия, Культурная автономия).

Источник - legaldictionary.ru

В зв'язку з цим можна пригадати статтю А.П.Чехова "Хороша новина", в якій він з приводу введення в Московському університеті курсу декламації писав: "Ми, російські люди, любимо поговорити і послухати, але ораторське мистецтво у нас в довершеній загороді... не уміємо говорити коротко і незнайомі з тією грацією мови, коли при найменшій витраті сил досягається відомий ефект... У нас багато повірених присяг, прокурорів, професорів, проповідників, в яких по суті їх професій повинно б припускати ораторську жилку, у нас багато установ, які називаються "говорильнями", тому що в них по обов'язках служби багато і довго говорять, але у нас зовсім немає людей, що уміють виражати свої думки ясно, коротко і просто. У обох столицях налічують всього лише справжніх ораторів п'ять-шість, а про провінційних златоустів щось не чути. На кафедрах у нас сидять заїки і шептуни, яких можна слухати і розуміти, тільки пристосувавшись до них... Ходить анекдот про якогось капітана, який биудто б, коли його товариша опускали в могилу, збирався прочитати довгу промову, але вимовив: "Будь здоровий!", крякнув і більше нічого не сказав. Щось подібне розповідають про поважного В.В.Стасова, який кілька років тому в клубі художників, бажаючи прочитати лекцію, хвилин п'ять зображав з себе мовчазну збентежену статую, постояв на естраді, пом'явся, та з тим і пішов, не сказавши жодного слова. А скільки анекдотів можна було б розповісти про адвокатів, що викликають своєю недорікуватістю сміх навіть у підсудного, про жерців науки, які "переводили" своїх слухачів і врешті-решт порушували до науки щонайповнішу огиду... У суспільстві, де презіраєтся дійсне красномовство, панують риторика, святенництво слова або вульгарне красномовство. І в давнину і в новітній час ораторство було одним з сильних важелів культури. Немислимо, щоб проповідник нової релігії не був в той же час і увлекательним оратором. Всі кращі державні люди в епоху процвітання держав, кращі філософи, поети, реформатори були в той же час і кращими ораторами. "Квітами" красномовства був усипаний шлях до всякої кар'єри, і мистецтво говорити вважалося обов'язковим. Мабуть, і ми коли-небудь дочекаємося, що наші юристи, професори і взагалі посадові особи, зобов'язані по службі говорити не тільки вчено, але і зрозуміло і красиво, не стануть виправдовуватися тим, що вони "не уміють" говорити. Адже по суті для інтелігентної людини погано говорити повинно б вважатися такою ж непристойністю, як не уміти читати і писати, і в справі освіти і виховання навчання красномовству слід було б вважати неминучим" (392).
Ці і подібні обгрунтування національного принципу дії кримінального закону в просторі були віддзеркаленням буржуазних вчень про державу і право, апологією капіталістичних відносин і буржуазної держави.

Курсові роботи з кримінального процесу